«МОЯ ЗЕМЛЯ, МОЯ ДУША»

«…Вслухайтеся в плескіт Дніпра і Дінця, у повіви вітру-леготу, у розшум пшеничного поля, у щебіт птахів – усе це плескотить, шумить, співає по-українськи неповторно і неперевершено.
Вслухайтесь – і полюбіть, і сприйміть усім серцем, як своє, невід’ємне від вашого характеру й ментальності. Не відмовляйтеся від свого прекрасного на користь чужого, непритаманного предковічній Україні, яким би хорошим воно не видавалося вам. Бо своє, кровне, споконвічне – таки ж найкраще».
(Іван Низовий)
«День української писемності та мови» – так на державному рівні відзначено чергове свято в календарі. І це – добре. Проте для кожного свідомого українця рідна мова – це спосіб життя, самоусвідомлення, самоідентифікація, урешті-решт джерело існування. Щодня, щохвилини. Але якщо саме це свято згуртовує всіх нас на те, аби ми потужно – чи то спільними просвітницькими заходами, чи то літературно-музичними вечорами, чи то науково-практичними конференціями, чи то фестивалями тощо – укотре наголосили на нагальній необхідності збереження, захисту, розвитку української мови, зміцнення її споконвічного права на існування і, я би сказала, панування на теренах України, аби ми ще і ще раз заявили про всі небезпеки, пов’язані з існуючими маніпуляціями щодо цього питання, то День української писемності та мови є сьогодні надважливим.
І саме 9 листопада 2017 року в рамках всеукраїнського святкування Дня української писемності та мови, а також Дня працівників культури та майстрів народного мистецтва, і (незмінно) у рамках відзначення Року Івана Низового на Городоччині, і загалом на Львівщині керівництво Комарнівської ЗОШ І – ІІІ ступенів, її педагогічний колектив і вихованці навчального закладу підготували два чудових літературно-музичних заходи: святковий відкритий урок «Моя земля, моя душа» за участю учнів 4-Б класу та «Поетичну світлицю: «Іван Низовий – поет Соборності України»» за участю учнів старших класів.
Учні 4-Б класу та їх батьки випромінювали неймовірний позитив і радість із перших же хвилин нашого знайомства. Учитель початкових класів Надія Шегда зі своїми вихованцями подарували мені і всім присутнім не просто урок, а урок-свято, урок-виставу, урок-гру. Чудове оформлення класної аудиторії: картинами, вишивкою, квітами, а також цитатами із творів Івана Низового.

Озирнись лишень – повсюди
Нас оточує природа...
Де природу люблять люди,
Там є злагода і згода.

…Бережіть природу, діти,
Любі хлопчики й дівчатка:
Деревця, пташок і квіти,
Білок, оленів, зайчаток!

Так, із любові до природи, рідного краю, місця свого народження, любові до батьків, земляків, свого села, містечка, міста починається й зростає з кожним днем любов до великої України. Іван Низовий у своїх поетичних рядках, присвячених маленьким читачам, намагався якнайкраще показати світ української природи: тваринок, рослин, річок, усього довкілля, наголошуючи на тому, що українська земля найбагатша, найпрекрасніша і що тільки джерельна й співуча українська мова здатна передати всю красу й неповторність рідної краю.
Малята всі до одного разом із Надією Євгенівною, глибоко ознайомившись із читанками дідуся Івана Низового, прочитали поезії про крота, жайворонка й синичку, рака-неборака та їжачка, про подорожник, ромашку, звіробій і будяка, а також про річки й річенята України. Слід зазначити, що до кожного з віршів діти створили картини, які незабаром увійдуть до ексклюзивної читанки, яка побачить світ насамперед на Городоччині. Це зокрема Настя Лабінська, Богдан Маланчук, Людмила Сех, рідні брат і сестричка Кіцай Назар і Софійка, Іван Когут, Остап Турок, Тарас Чопко, Іван Толочко, Уляна Таравська. Декламування поезій дуже вдало поєднувалося з такими, для мене раніше не баченими, а тому приємно вражаючими, пісенькою-руханкою «Черепаха», піснею про осінь, грою-загадкою за віршем Івана Низового «Дивосвіт», грою «Комплімент» і танцем «Лабата». Я особисто отримала комплімент і побажання від Вікторії Гринюк.
У своєму виступі я сказала кілька слів про те, як любив і цінував Іван Низовий прабатьківський край, як вболівав за Україну та майбутнє свого народу.
Я дякую малечі 4-Б класу за щастя чути й бачити все те, про що мріяв мій батько, коли у своїх збірочках і на численних виступах перед молоддю звертався до нащадків, – його праця, його справа життя потрібні маленьким українцям. Я дякую Надії Євгенівні Шегді за таку чудову зустріч, за взірцеву любов до своїх вихованців, до рідного слова.
Разом зі мною насолоджувались дійством заступник директора з навчально-виховної роботи Леся Михайлівна Іваницька, заступник директора з виховної роботи Дарія Степанівна Савчишин, організатор з виховної роботи Соломія Ігорівна Заваринська, учитель української мови та літератури Світлана Богданівна Миколик, і, повторюсь, вразливі, чуйні й турботливі батьки учнів.
Наснажена маленькими комарнівцями, я незабаром опинилась у доволі сучасно й водночас національно-автентично оформленій роботами учнів 8-Б класу під керівництвом Ганни Степанівни Фецатчин залі Комарнівської ЗОШ, де на мене вже очікували учні старших класів школи, учителі української мови та літератури Людмила Михайлівна Федак, Надія Романівна Дрімалик, Вероніка Василівна Андрушко, керівники закладу Леся Михайлівна Іваницька, Дарія Степанівна Савчишин, Соломія Ігорівна Заваринська.
Зі смаком розташовано все: екран, виставку книг Івана Низового, столи, вкриті скатертинами ручної роботи із зображенням соняхів, які й для поета завжди були символом нерозривного зв’язку з рідним краєм. На великому екрані всі мали змогу переглянути світлини із сімейного архіву Івана Низового.
Ініціатором, автором сценарію, організатором і модератором «Поетичної світлиці» була енергійна й заповзята Світлана Богданівна Миколик, яка професійно ввела нас в атмосферу вечора.
Учні-старшокласники твір за твором розкривали образ поета-соборника Івана Низового: філософа, пейзажиста, тонкого лірика, і зрештою головне – борця за українську мову, патріота батьківського краю, патріота всієї неділимої, єдиної, соборної України. Прозвучали вірші: «Там, на краєчку України…», «Спитай мене, як чуюсь я на волі», «Рідне село», «Мого дитинства соняхове поле», «Підносить осінь золотий ранет», «Хутірська ідилія», «Тайна жінки», «Відродись, Україно!», «Ніхто й ніщо не похитне моєї віри в Україну!» та інші. Поезії натхненно прочитали: Дарина Ленець, Олеся Лев, Ірина Скопівська, Денис Сенюта, Уляна Ільків, Юліана Тіхонова, Христина Біляк, Максим Кузбит, Максим Фургала, Дана Вітер, Данило Слоневський. Із біографічними віхами нас ознайомив Максим Шарко.
У своєму виступі я зупинилась на поезіях Івана Низового власне патріотичного спрямування, наголосивши на їх актуальності й сучасності.
Також для всіх присутніх прозвучали пісні на слова Івана Низового «Я Сватовим засватаний» і «За Вкраїну біль постійний».
Ми переглянули фільм «Моя земля, моя душа», де сказані поетом слова про те, що саме на прабатьківській землі, із раннього дитинства, зародилась його душа, сформувався його світогляд, мені здається, є близькими й зрозумілими кожному, хто усвідомлює себе дитиною матері України.
Протягом такого насиченого на події й враження спілкування ми не забували фотографуватися та обмінюватися контактами.
По закінченні мого перебування в історично мистецькому Комарно я насолодилася дружньою вечерею в колі ініціаторок цього свята – Світлани, Лесі, Дарії, Соломії… Ми подружилися. Маю і подарунок… який незабаром одягну.
Дякую Світлані Богданівні Миколик.
Дякую всім організаторам, учасникам і гостям нашої зустрічі. Дякую керівництву Комарнівської ЗОШ, усім викладачам і вихователям.
Я дуже дякую дітям. І я дякую їх батькам.

Дякую освітянам Городоччини, працівникам культури, моєму керівництву, керівникам Городоччини за все, що відбувається, особливо цього року.

* * *
Моя земля на кістяках прапращурів
кількох епох: вже й не земля – твердиня,
не м’яко в ній лежати,
але ж кращої
в нас не було відвічно і донині,
й довік віків не буде,
тож путящої
шукаймо долі тут,
не скнім в гордині!